На мене ти підвів обличчя
You raised to me a face
І свій мені довірив страх.
And by yourself entrusted me fear,
Тепер сильніші будуть руки,
Now hands will be stronger
Бо серце у моїх руках.
After all heart is in my hands.
Удень завжди були ми двоє,
In the afternoon we were always together,
Вночі нас вітер розділяв.
At night wind divided us,
Ішов і брав мене з собою,
Left and took me with itself,
Тобі нічого не казав.
Told nothing to you.
Але час все минає.
But all the time passes.
Час, він спокою не знає.
Time, it does not know rest.
Тільки мить я з тобою.
Just an instant I am with you.
Мить. Може, то було любов’ю?
Instant. Perhaps was it love?
Може, то було любов’ю?
Maybe it was love?
Не знаю. Не знаю я.
I do not know. I do not know.
Тобі дивилася у очі
I looked into your eyes
І в них сміялася тобі.
Also I laughed directly in them.
Своїми плакала щоночі.
They cried themselves every night
Пробач на небі й на землі.
Forgive in the sky and on the earth.
Скажи: кого вже загубили,
Tell: Who was already forgotten,
Того, напевно, вже не ждуть?
Probably, is not waited for that any more?
Закрию двері, всім спасибі.
I will close a door, all thanks.
Мене ніколи не знайдуть.
I will never be found.
Але час все минає.
But all the time passes.
Час, він спокою не знає.
Time, it does not know rest.
Тільки мить я з тобою.
Just an instant I with you.
Мить. Може, то було любов’ю?
Instant. Perhaps it was love?
Може, то було любов’ю?
Maybe it was love?
Не знаю. Не знаю.
I do not know. I do not know.
Що було любов’ю?
What was love?
Може, то було любов’ю?
Maybe it was love?
Не знаю. Не знаю я.
I do not know. I do not know.