Коли весною зацвіте
When in spring begins to bloom
Трава в палаючих серпанках,—
The grass in burning fogs, —
В степ на курган крутий іде,
Into the steppe onto the steep hill goes
В степ на курган крутий іде
Into the steppe onto the steep hill goes
Старенька зморена журавка.
An old tired crane1.
В далеких обріях пливуть
In the distant horizont are floating
Біляві марева туманів,
White reflections of fogs,
А їй здається, ніби йдуть,
But it seems to her, as if
А їй здається, ніби йдуть
But it seems to her, as if
Сини — журавлики кохані.
Her sons — the beloved little cranes — are coming.
Стомили крилонька вони,
Her little wings are tired,
В курган лягли спочить від грому,—
Laid down on the hill to recover from the thunderstorm,
Та вірить мати, що сини,
And the mother believes that the sons,
Та вірить мати, що сини,
And the mother believes that the sons,
Колись повернуться додому.
Will somewhen return to home.
Туман, як болі давніх ран,
The fog, like the pain of old wounds,
Літами журно пропливає.
Sadly flies past.
А мати ходить на курган,
But the mother goes onto the hill,
А мати ходить на курган
But the mother goes onto the hill
Синів ще й досі виглядає.
Still looking for her sons.